Головна » 2011 » Березень » 16 » ВОЛОДИМИР ФІНЮК - ЛЮДИНА, ЩО ЗДІЙСНИЛА СВОЮ МРІЮ

---

18:39 ВОЛОДИМИР ФІНЮК - ЛЮДИНА, ЩО ЗДІЙСНИЛА СВОЮ МРІЮ

Багато існує людей, що будують грандіозні плани та прагнуть здійснити позитивні зміни у власній долі. Але мало хто послідовний на стільки аби задумане здійснити. [ Запитайте у себе чи не прагнули ви розпочати «нове життя» (вивчити іноземну мову, зайнятися спортом або кинути палити)?  Це планував зробити кожен. Але всі добре знають про той «довгий ящик» в якому можна заховати всі свої починання.   Та є ще люди, яким набридла одноманітність і безвихідь на стільки, що вони їм не коряться, а долають як можуть. Володимир Фінюк – один з таких людей. Стрілися ми в лікарняній палаті санаторію ім. Бурденко. Часу на спілкування було вдосталь. Мало, що з наших розмов лишилося в памяті, але зосталося перше враження про людину, що є гарним співбесідником  і дослухається до чужих слів. Володимир вправно майстрував рибальські снасті. Саме так! У вільний від процедур час він брався до цієї роботи з велим ентузіазмом. Але, як це часто буває, невгамовна особистість – невгамовна у всьому. Схильність Володимира до "боротьби з зеленим змієм" змусила мене, певний час, думати, що товариш вже давно поліг в нерівному бою, і я мало сподівався зустріти його знову. Але ось, у 2007 році, серед заголовків газет з*явилось знайоме ім*я: «ВОЛИНЬ»  ВЕРШИНИ ПІДКОРЮЮТЬСЯ МУЖНІМ Такими словами вітав учасника пішого переходу Луцьк-Київ «На милицях — 400 кілометрів» Володимира Фінюка голова обласної ради Анатолій Грицюк. http://www.volyn.com.ua/?rub=5&article=0&arch=667 «УКРАЇНА МОЛОДА» На милицях до Києва за 29 днів Волинянин Володимир Фінюк пройшов відстань, яку пішки в молодості неодноразово долав його дід http://www.umoloda.kiev.ua/regions/75/171/0/35064/ «РАДІО СВОБОДА» Із Луцька до столиці на милицях вирушив Володимир Фінюк http://www.radiosvoboda.org/content/article/965142.html «ЗАХІДНА УКРАЇНА» Лучанин Володимир Фінюк розпочав піший хід на милицях до Києва http://zik.com.ua/ua/news/2007/06/13/78232 І такими рядками ряснів весь інформаційний простір України. Моєму здивуванню не було меж. Адже Володя, якого я знав прикутим до інвалідного візка, здійснив річ небачену. Багато було коментарів у пресі. Та всі вони вилами по воді  писані. Бо для журналістів перехід Володимира - гаряча новина, яку слід терміново розмістити в номер. А що для нас означає перехід Луцьк – Київ? Для нас, інвалідів-візочників?.. Вже пройшло чимало часу, і все почало забуватися. Але мені хочеться нагадати про ті дні. Бо вчинок Володимира показує, що не слід ставити на собі крапку. Потрібно вміти зробити перший крок. І хоч деколи кажуть: «язик до Києва доведе», та це не так легко інваліду-візочнику. Навіть уявити собі важко як можна пройти таку нездоланну відстань. Відстань між неміччю і можливістю сказати: «я людина»! Наші шляхи знову перетнулися 2008 та  2010 року .  В повсякденні  Володимир змушений користуватися інвалідним візком (аби не втрачати час на довгі переходи «з точки А в точку В»). Проте той  знаменитий піший перехід він згадує з захопленням і досі.   Пригадую як розповідав про страшенну втому, і про те, як нагодилась гарненька жіночка (на власному авто), що пропонувала підвезти. «Ввічливо їй відмовляю, а сам думаю: де ж ти взялась на мою голову? » - посміхається Володя. Адже можна було під*іхати кілька кілометрів, і ніхто про те не дізнався б... Та як можна споганити таку хорошу справу, і як жити з своєю совістю далі?!! І кожного разу, подумки, повертається Володимир на дороги України! Туди, де люди зустрічають гарно, де його син несе жовто - блакитні прапори , а чиновники гріють марафонців своєю "ласкою". Так сталося, що місто Житомир найбільш запам’яталось Володимиру Фінюку. Там, на всьому шляху, простягнулась низка зустрічаючих. І не можна було показати свою слабкість. Тому Володя був змушений без відпочинку здолати весь шлях через населений пункт. А це кілька десятків кілометрів – і здоровому пройти не легко! Кажу так, бо колись сам пройшов тим шляхом.  Ще молодим курсантом Житомирського Військового Училища , я (у повній викладці,  та повному бойовому спорядженні) не раз проходив вулицями міста прямуючи до полігону в селищі Гуйва.  І знаю, як той шлях пройти не легко. А Володимир пройшов його на милицях! Ми всі повинні поставити собі запитання: чи зможу я колись здолати свою дорогу? Дорогу тяжких думок, побутових та життєвих негараздів.  Чи зможу собі сказати: я зміг, я подужав!!! Дякуємо тобі, Володю за приклад. Хай він стане прикладом того, як людина може зробити крок у бік духовного та фізичного зростання,  пройти від немочі до здоров*я та впевненості у власних силах.

Категорія: Візочники Волині | Переглядів: 1563 | Додав: volk

Всього коментарів: 0