Головна » 2010 » Червень » 21 » Благодійники Волині
01:10 Благодійники Волині | |
Газета «Волинь»
представляє десятку найактивніших благодійників краю
Готовність безкорисливо допомагати тим, хто терпить скруту, - одна з найбільших християнських чеснот. У нинішній час економічної кризи потреба у справжній, а не показушній благодійності ще більше зростає. Щоб з'ясувати, кого волиняни вважають істинними благодійниками, ми провели спеціальне редакційне дослідження, звернувшись за адресами людської біди, матеріальної скрути. Обдзвонили організації неповносправних, ветеранів, батьків дітей-інвалідів, керівників сиротинців, шкіл-інтернатів, будинків престарілих. Всього було опитано понад півсотні керівників таких організацій і закладів, кожен з яких надав власний перелік приватних осіб, трудових колективів, чия підтримка найбільш відчутна, пам'ятна, морально вартісна. Поцікавились також думкою представників духовенства і одержали їхнє благословення: адже рейтинг благодійників ми складали за оцінками людей, які переконалися в добродійництві номінантів, приклад яких варто наслідувати. Проаналізувавши отриману інформацію, ми визначили десять, безумовно, гідних кандидатур:
МИТРОПОЛИТ ЛУЦЬКИЙ І ВОЛИНСЬКИЙ НІФОНТ
Вік: 60 років Сан: митрополит Луцький і Волинський, почесний доктор Богослов'я, ректор Волинської духовної семінарії. Родинні зв'язки: з дворічного віку залишився сиротою, у 1974 прийняв чернечий постриг. Стаж благодійної діяльності: понад 30 років.
Перелік нагород, і церковних, і державних, яких удостоєний за свою подвижницьку діяльність владика Ніфонт, дуже великий. Але для цієї людини не менш важливою нагородою у житті є також радісні усмішки кожної дитини-сироти, серце якої вдалося зігріти увагою, добротою. - Наші діти ще маленькі, але коли приїздить владика Ніфонт у дитбудинок, то для всіх - справжнє свято. І справа не тільки в гостинцях, у грошовій допомозі, хоч вона дуже потрібна, а й у тій особливій зворушливій атмосфері, у щирості, людяності спілкування. Владика знає, що таке сирітська доля не з чужих слів, а його турбота йде з глибини серця, - розповідала директор ківерцівського дитячого будинку «Сонечко» Галина Хижняк, висловлюючи вдячність владиці і усім добрим людям, які відгукуються на його заклик творити добро. У 1995 році започаткував владика Ніфонт проведення Різдвяних благодійних концертів. Зал, де відбувається це дійство, завжди вщерть заповнений. Люди приїжджають з усіх куточків Волині, з інших областей і навіть з-за кордону, щоб прилучитися до благородної доброчинної акції. Нинішнього року сума пожертв, зібрана під час концерту, становила майже 130 тисяч гривень, що на 32 тисячі більше, ніж минулого року. Ці кошти керуючий Волинською єпархією митрополит Ніфонт розподілив між дитбудинками, школами-інтернатами, Дитячим фондом, організаціями, які опікуються дітьми-сиротами. Щирою турботою намагається оточити владика і незрячих людей. З його ініціативи й благословення проводиться благодійна акція по храмах єпархій «У неділю про сліпого», видано «Молитвослов» та «Закон Божий» для незрячих мовою Брайля, заплановано будівництво храму для людей, які втратили зір, де будуть проводитися богослужіння з коментарями. За роки перебування владики Ніфонта на Волинській кафедрі збудовано в нашому краї чимало храмів, відроджено три монастирі, засновано Свято-Троїцький жіночий монастир в селі Старосілля Маневицького району, при якому розпочато будівництво дитячого будинку для дітей-сиріт та дітей з неблагополучних сімей. Усім відомо, що кожній людині, а особливо дитині, яка позбавлена тепла батьківського дому, піклування рідних, потрібна не лише матеріальна підтримка, а й духовна. Не хлібом єдиним, а щирою глибокою вірою, молитвою рятуються нужденні в час безвиході, матеріальної скрути. У час економічної кризи молоде покоління має бути духовно багатим, щоб вміти вистояти, не впасти у відчай, не зламатися. Саме тому владика Ніфонт приділяє велику увагу роботі з дітьми, молоддю. Діють духовно-просвітницькі центри, здійснюються паломницькі подорожі дітей до Почаївської лаври, проводяться міжнародні дитячо-юнацькі конференції при Волинській духовній семінарії, тягнеться малеча до недільних шкіл. І все це є справжньою радістю й надією владики Ніфонта у його благодійній діяльності.
ВІКТОР ШУМСЬКИЙ
Вік: 46 років Посада: директор СГПП «Рать» Луцького району. Родинні зв'язки: одружений, має двох синів. Стаж благодійної діяльності: більше 15 років.
Віктор Анатолійович Шумський - відомий на Волині господарник. Не раз газета писала про очолюване ним господарство, чудові врожаї й надої, високу культуру виробництва. А ось про благодійну діяльність колективу і його керівника вивідати будь-яку інформацію виявилося непростою справою. Віктор Анатолійович цитував Біблію: «... хай не знає ліва рука твоя, що робить правиця...» - і категорично відмовлявся розмовляти на тему доброчинності. Однак справедливо кажуть, що найкраще характеризують людину не гарні слова, а добрі її діла, достойні вчинки, той слід, який вона залишає на землі. Велично височіє у Ратневі храм, який звела громада за підтримки місцевого господарства. Тепер поруч з церквою тут споруджено духовно-просвітницький центр, у селі кажуть - монастир. На його будівництво СГПП «Рать» уже виділило понад три мільйони гривень. - Споконвічно при храмах, монастирях знаходили захист знедолені люди. Ось і в нас буде можливість краще дбати про тих, у кого складні життєві обставини, особливо про дітей, які потребують уваги, допомоги. Тут є також капличка, приміщення для недільної школи, бібліотеки, адже, окрім хліба, статків, людям потрібна і духовна пожива. Віктор Анатолійович дбає і про добробут людей, і про духовність. У наших селах - нормальні дороги, у працівників господарства - гарні заробітки, передовикам виробництва вручають дорогі подарунки. Але й про ветеранів директор не забуває, як і про багатодітні сім'ї, дітей-сиріт і напівсиріт, - з вдячністю говорила голова ради ветеранів Віра Петрівна Пащук. Від людей у селі ми довідалися, що новоствореним сім'ям в СГПП «Рать» дарують на весілля непоганий посаг - по п'ять тисяч гривень, учням-сиротам і напівсиротам з Коршівської, Ратнівської і Гіркополонківської шкіл на початку і наприкінці навчального року, на Різдво і на Великдень виділяють чималу матеріальну допомогу. Щедро розраховується господарство і за оренду земельних паїв, що особливо важливо для пенсіонерів, людей похилого віку. - Віктор Анатолійович підтримує стаціонарне відділення для постійного проживання інвалідів та одиноких непрацездатних громадян у селі Білосток, безкоштовно виділяє для його мешканців овочеву продукцію. А в День людей похилого віку, в День інваліда завжди приїжджає з подарунками, провідує стареньких, - добрим словом згадує Віктора Шумського директор територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Луцького району Юрій Сургент. Значилось ім'я керівника СГПП «Рать» і у переліку найактивніших благодійників обласної організації Товариства Червоного Хреста. Відгукувалися люди про Віктора Шумського як про доброго господаря, вмілого керівника, говорили не тільки про його високі ділові якості, а й про людяність, моральність, чуйність, готовність прийти на допомогу. - Ще школярем він в господарстві працював. То з файтаком його можна було побачити на полі, то сівачам підсобляв, то на фермі. Праця - ото і є мудре сільське виховання. Мама - Галина Григорівна - змолоду й дотепер співає у церковному хорі. У Ратневі їхню родину дуже шанують, як добрих, милосердних людей, - розповідав один з сусідів Віктора Анатолійовича, жартома зауваживши, що у Шумських навіть коти з усього села «столуються». Разом з односельчанами Віктор Шумський і у трудових буднях, і на церковних богослужіннях під час свят, і на сільських урочистостях. Він ніколи не втомлюється наголошувати: «Усе, що зроблено, - це заслуга наших людей, нашого колективу». Ну а люди натомість кажуть: «Пощастило нам з керівником, якого Бог нагородив і талантом, і добрим серцем».
ГЮНТЕР І ВІРА БЛЕККЕР
Вік: п. Гюнтер - 78 р., п. Віра - 55 р. Посада: п. Гюнтер - виконавчий директор Мальтійської служби допомоги у Волинській області, п. Віра - дружина і помічниця. Родинні зв'язки: у шлюбі з 1996 року. Стаж благодійної діяльності: 16 років.
Щоденно в офіс Мальтійської служби, що на вулиці Кафедральній у Луцьку, приходять люди зі своєю бідою. Хтось потребує інвалідної коляски, предметів догляду за хворими, хтось хоче проконсультуватися з приводу лікування в Німеччині. Комусь тут підшукають теплий одяг, когось зігріють гарячим чаєм, а то й борщем, і обов'язково розрадять добрим словом. З уст в уста передається інформація про істинну благодійність подружжя Блеккер, в основі якої - високі християнські чесноти. Тому й тягнуться до них добровільні помічники, організовуються групи волонтерів, які відвідують прикутих до ліжка хворих, надають допомогу на дому. - Не має значення, яку хто віру сповідує, не важливо, який у кого статус у суспільстві, - усім, хто потребує підтримки, ми намагаємось її надати. На жаль, не все у наших силах. Якщо раніше через Мальтійську службу допомоги надходили дороговартісні ефективні медикаменти для хворих, то зараз українські закони забороняють завозити ліки, хоча до нас за ними звертається дуже багато людей, - розповідає пані Віра. «Мальтійці» ніким не фінансуються, а допомагають нужденним завдяки пожертвам. Мальтійська служба, як і Червоний Хрест є Всесвітньою організацією, її осередки діють в багатьох країнах світу. Гюнтер Блеккер прилучився до діяльності в Мальтійській службі після виходу на пенсію. Організовував допомогу для Росії, працював у Калінінградській області, а з 1993 року почав приїжджати з гуманітарними вантажами на Волинь. Тут знайшов свою половинку - жінку-волинянку, яка була готова розділити труднощі й радощі служіння добру й милосердю. Удвох долали бюрократичні перепони, оббивали чиновницькі пороги, щоб довести, переконати: допомога з Німеччини потрібна людям, які терплять скруту. - Через наш офіс за ці роки пройшли десятки тисяч відвідувачів. У кращі часи ми допомагали хворим потрапити на обстеження, лікування в німецькі клініки, організовували стажування у них місцевих лікарів. Люди знають про це, а тому дуже часто звертаються з складними недугами. А можливості наші обмежені. Ось нещодавно я спілкувався з двома матерями. В однієї смертельно хвора 1,5-річна донечка, в іншої 21-річна донька-студентка. Обидві потребують лікування за кордоном. Якби волинські благодійники об'єднали сили, ці діти одержали б шанс на порятунок, - закликає усіх небайдужих Гюнтер Блеккер. За свою щоденну нелегку працю подружжя Блеккер не отримує зарплатні. Німецької пенсії глави сім'ї на прожиття вистачає. Мешкають у невеличкій квартирі пані Віри. Пан Гюнтер каже, що зріднився з Волинню, вважає себе волинянином, повертатися до Німеччини не планує. Дім собі в Луцьку не збудував, бо не було часу цим займатися. Кожен день заповнений справами, зустрічами з людьми. І в тому, щоб бути потрібними іншим - сенс їхнього життя.
ІВАН МИСЮК
Вік: 71 рік Посада: юрисконсульт обласної організації Товариства сприяння обороні України Родинні зв'язки: одружений, у шлюбі 45 років, двоє дітей. Стаж благодійної діяльності: чотири роки.
У Луцьку Івана Володимировича Мисюка знають як досвідченого юриста. Полковник міліції, 21 рік працював у слідчих органах. Наступна сходинка кар'єри - старший радник юстиції, потім - суддя. На посаді судді досяг пенсійного віку. Як належить, розраховуючись з роботи, отримав вихідну матеріальну допомогу. Ті гроші вирішив віднести у Луцький будинок престарілих. У бухгалтерії були неабияк здивовані: чоловік не назвався, не потребував підтверджуючої квитанції, хоч сума, як на той час, була чималою, просив лише, щоб кошти використали для потреб стареньких. - Це вже потім, як невідомий благодійник став кожного місяця перераховувати нам по 200 гривень з своєї пенсії, ми «вирахували» його прізвище. Надзвичайно скромна людина. Не хотів афішувати свою доброчинність. Але ми просимо згадати цього чоловіка вдячним словом, - говорив директор Луцького геріатричного пансіонату Станіслав Оліферович, який перелік благодійників очолюваного ним закладу розпочав саме з прізвища Мисюк. Згодом з'ясувалося, що Іван Володимирович заодно щомісяця робить грошові перекази також спеціалізованому Будинку дитини, регулярно перераховує по 200 гривень і на будівництво кафедрального собору в Луцьку. «Розсекречений» благодійник заявив, що не претендує на всезагальну увагу. Ділитися з дітьми-сиротами, самотніми престарілими - це потреба душі, адже належить до покоління, яке бачило біду. Іван Володимирович згадував, як у післявоєнні роки в їхньому домі завжди знаходили прихисток «мішочники» - приїжджі зі Східної України, які рятувались від голоду, вимінювали, просили їжу, зерно. Батьки спеціально відвели одну кімнату, щоб ці люди могли відігрітися, переночувати. Ділилися з ними всім, що мали. Хоч самим було сутужно. Пам'ятає Іван Володимирович і хлібні картки, і довгі черги за цукром, борошном, у яких стояв малим разом з матір'ю і молодшим братом. Виріс він у будинку, що знаходився на території Покровської церкви в Луцьку, тож до храмів ставлення особливо трепетне, побожне. Як корінний лучанин, закоханий у своє місто, мріє, щоб його окрасою став новий чудовий собор, і хоче бути причетним до його спорудження. Дружина, яка сама пізнала сирітську долю, благодійництво Івана Володимировича сприймає з розумінням. Тим більше, що чоловік отримує достойну пенсію, а позаяк сидіти без діла не звик, то ще й працює юрисконсультом на півставки. Розповідали нам, що Іван Мисюк має право і на адвокатську практику, але такі послуги надає рідко і, як правило, безкоштовно. - Мене в Луцьку люди знають, йду по місту - вітаються. Найбільша радість, коли ти прожив життя так, що не треба ховати очей, - говорить Іван Володимирович.
ВІКТОР ЧОРНУХА
Вік: 56 років Посада: голова правління ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Родинні зв'язки: одружений, має двох дітей Стаж благодійної діяльності: з 1982 р. - з часу, коли очолив підприємство
-Для юних спортсменів області, для нашої волейбольної команди благодійниками №1 є Віктор Чорнуха та Богдан Колісник, колективи «Луцьксантехмонтаж №536» та «Волиньлісу». Постійно нам допомагали матеріалами для ремонту спортзалів, виділяли кошти на потреби спортивного клубу, - розповідав директор обласної ДЮСШ Богуслав Галицький. А від інших його колег ми довідалися, що Віктор Чорнуха сам дуже любить спорт, особливо футбол, і надзвичайно багато зробив для його розвитку на Волині. Добрим словом згадували Віктора Григоровича Чорнуху й директори багатьох загальноосвітніх шкіл, садочків, причому не тільки в Луцьку, а й у районах області. Дякували за допомогу в обладнанні спортивних майданчиків, стадіонів. Якось в одному з сіл Маневицького району довелося почути: «Якби не Чорнуха, ганяли б наші діти м'яча десь на вигоні. А тепер ось все цивілізовано, дитячий майданчик не гірший, як у місті». Сам Віктор Григорович такі похвали переадресовує усьому колективу. У 1982 році він став начальником СУ-536 тресту «Промхімсантехмонтаж». Тоді на підприємстві трудилося всього 250 працівників. Нині колектив ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536» - правонаступника СУ-536, відчутно зріс і чисельно, і якісно, став одним із лідерів будівельної індустрії краю. А його керівник удостоєний звання «Заслужений будівельник України». Віктор Чорнуха - депутат обласної ради, голова правління організації роботодавців будівельної галузі області. Його знають і поважають не тільки як успішного менеджера, професіонала, а й як щиру, добру людину. - Щодня до Віктора Григоровича приходять люди, яким терміново потрібні кошти на лікування, на дороговартісні операції. Дуже часто Віктор Григорович, щоб пришвидшити справу, просто дістає з кишені власні гроші й віддає тим, хто потребує фінансової підтримки. Він ніколи цього не афішує, але ж ми бачимо, коли відвідувач виходить і дякує Богу, що не перевелися ще на світі благодійники. Ніколи ми спеціально не афішували, скільки всього коштів спрямовує підприємство і особисто Віктор Григорович на благодійну діяльність. Але якщо вже вас це цікавить, то, наприклад, торік на доброчинну і спонсорську допомогу було перераховано 315 тисяч гривень. З них чимала частка - це пожертви на будівництво храмів. Окремо було виділено понад 163 тисячі гривень на матеріальні допомоги членам нашого колективу, - відповіла на наше запитання заступник голови правління ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Світлана Левчун. Хтось скаже: «Легко бути благодійниками людям заможним, забезпеченим». Справді, прізвище Віктора Григоровича значиться в переліку найзаможніших волинян. Але, на жаль, далеко не всі з того списку можуть називатися добродійниками. Віктора Чорнуху так назвали більше половини опитаних нами. Люди цитували Біблію: «Не збідніє рука того, хто дає...» Зичили, щоб очолюваний ним колектив благополучно подолав кризу, яка охопила і будівельну галузь. Адже від того, як будуть йти справи на таких підприємствах, у значній мірі залежить благополуччя усіх.
БОГДАН КОЛІСНИК
Вік: 56 років Посада: начальник обласного управління лісового та мисливського господарства, кандидат економічних наук, заслужений лісівник України Родинні зв'язки: одружений, має двох синів. Стаж благодійної діяльності: 20 років Благодійництво не потребує реклами.
Добро повинно робитися мовчки, - таких принципів дотримується Богдан Колісник, який очолює чотиритисячний колектив лісівників Волині. Можливо саме тому про благодійництво лісівників у засобах масової інформації пишуть рідко. Ось і зараз, коли мова зайшла на цю тему, Богдан Колісник зауважив: «Якщо вже треба про це писати, то розкажіть про щиросердність наших людей». Минулий рік запам'ятався багатьом катастрофічними повенями на Прикарпатті. Вся Україна допомагала потерпілим від стихійного лиха. Лісівники направили на Івано-Франківщину тридцять тонн картоплі, дві машини з крупами, олією, цукром, борошном, консервами. Постійно допомагають вони картоплею і лікувальним установам області. Вже багато років Любомльський держлісгосп опікується одним із класів Головненської школи інтернату. А в Люблинецькій школі-інтернаті трьом вихованцям відкрито рахунки в банках, які лісівники постійно поповнюють. Виробничі підрозділи управління розташовані переважно в сільській місцевості. Тож держлісгоспи опікуються одинокими ветеранами, інвалідами, учасниками війни, допомагають їм у придбанні дров, ремонті хат, надвірних споруд. У 2008 році кожен лісгосп за свій рахунок відремонтував по одному фельдшерсько-акушерському пункту. Сотням юнаків області запам'ятався минулорічний футбольний турнір між командами держлісгоспів. Дехто з них вперше вдягнув на себе справжню футбольну форму, бутси. Все це після завершення змагань залишилось їм на пам'ять. Якщо приїдете у селище Цумань, вам там обов'язково покажуть красень-храм Іоана Хрестителя УПЦ Київського патріархату. Його звів із дерева місцевий лісгосп у ті роки, коли ним керував Богдан Колісник. В селищі церкву так і називають «лісовою». Та хіба лише цим храмом опікуються лісівники. Допомагали вони в реконструкції величного Святотроїцького собору в Берестечку, надавали матеріали для спорудження і ремонту багатьох інших святинь нашого краю. А хіба не варте уваги будівництво лісових доріг, завдяки яким жителям загублених серед борів сіл стало легше добиратися до залізниці, лікарні... Торік такі добротні шляхи з'єднали село Вовчицьк з райцентром Маневичі, село Городок із залізничною станцією Троянівка. Благодійництво робиться мовчки. Тож хто зможе тепер порахувати, скількох людей лісівники підвезли до лікарень, скільком знедоленим допомогли паливом, будматеріалами, на ремонт скількох храмів виділяли матеріали. Та й хіба благодійність вимірюється цифрами? Вона вимірюється людською вдячністю.
ЛЕОНІД ДЖУЛИНСЬКИЙ
Вік: 48 років Посада: засновник і власник приватної виробничо-комерційної фірми «Домінанта» Родинні зв'язки: одружений, має трьох синів Стаж благодійної діяльності: вісім років
Валентина Янковська,яка відповідає за роботу з дітьми у благодійному фонді «Тавіта», довідавшись про редакційне опитування, сказала: «У нас - одна кандидатура на звання істинного благодійника - Леонід Джулинський. Але врахуйте усі наші шістдесят дитячих голосів». Жінка сама прийшла до редакції, щоб докладно розповісти, як допомагає їхньому фонду Леонід Джулинський, переконати, що це і є справжня щира доброчинність. Її аргументи видалися нам переконливими. Вісім років тому благодійний фонд «Тавіта», створений при церкві «Воскресіння», почав опікуватися знедоленими, бездоглядними дітьми, які «промишляли» на ринку. Були серед них маленькі токсикомани, діти палили, потребували шматка хліба. Спочатку почали годувати п'ятьох, потім стали опікуватися десятьма, кількість дітей все збільшувалась, необхідні були чималі кошти. Леонід Володимирович Джулинський, працюючи на ринку, теж неодноразово допомагав бездоглядним хлопчакам, які потребували одягу, їжі. Від них і довідався про благодійний фонд, сам прийшов і запропонував допомогу в харчуванні знедолених дітей. І ось уже вісім років Леонід Володимирович кожного тижня закуповує продукти для щоденних гарячих обідів для шістдесяти дітей. Мало дати дитині їжу, одяг, адже їй потрібно розвиватися, відкривати для себе світ. Тому майже щороку Леонід Джулинський влітку відправляє своїх підопічних на відпочинок біля Світязя чи Пісочного, організовує екскурсії історичними місцями України. Адже більшість дітей - це сироти, напівсироти, діти з неблагополучних, малозабезпечених сімей, і навряд чи вдалося б їм колись поїхати на екскурсію до Львова чи Кам'янця-Подільського. У День захисту дітей влаштовує Леонід Володимирович святкові обіди, пригощає хлопчиків і дівчаток солодощами, фруктами, дарує подарунки. До початку навчального року вручає рюкзаки з шкільним приладдям. За приміщенням благодійного фонду «Тавіта» Леонід Джулинський допоміг облаштувати спортивний майданчик. Торік його дружина справила для трьох дівчат-випускниць бальні плаття. Поділилася сім'я Джулинських з дітьми і овочами, вирощеними на власному городі. Добрим словом згадують Леоніда Джулинського також незрячі люди, які знають, що саме завдяки його фінансовій підтримці було видано «Молитвослов» та Закон Божий для сліпих.
МИХАЙЛО ГНАСЮК
Вік: 55 років Посада: директор Луцького комбінату хлібопродуктів №2, заслужений працівник промисловості Родинні зв'язки: одружений, має п'ятеро дітей Стаж благодійної діяльності: понад 10 років
-Бачите, якого я маю Миколайчика, - тішиться смачним подарунком хлоп'я у лікарні. Здається комусь: копійчана втіха. А насправді в тому Миколайчику живе дитяча віра в диво, в добро. Саме тому і вирішили у колективі КХП №2 не рахуватися з клопотами й затратами, дарувати дітям на свято Миколая символічні солодкі гостинці. Бо ж не у всіх дітей є дбайливі батьки, які покладуть синові чи донечці під подушку омріяний подарунок від Миколая. А свята хочеться кожному! Маленькі вихованці інтернатів, дитбудинків навряд чи цікавляться, чиї руки випікають для них солодощі, чия це була ідея відзначити таким чином свято. Але хіба то так важливо? Для Михайла Гнасюка, який сам родом з села Коршовець Луцького району, пам'ятні власні дитячі радощі, пам'ятна і мудра наука старших: добре діло завжди винагороджується. На Луцький КХП №2 Михайло Степанович прийшов працювати трактористом ще під час його спорудження. Пройшов майже всі щаблі службової драбини: працював змінним майстром, головою профкому, заступником директора комбінату, а з 1997 року призначений на посаду директора. «Хлібне місце» - це велика відповідальність за належне збереження десятків тисяч тонн зерна на елеваторі, за виробництво високоякісного борошна, за постачання людям смачних хлібобулочних і кондитерських виробів, яких на комбінаті щодоби випікають 8-15 тонн, причому, понад 60 видів. Кажуть, що добрий хліб вміють випікати лише добрі люди. Працівники Луцького КХП №2 підтверджують справедливість цих слів. Колектив підтримує свого керівника у благодійній діяльності. - Уже шість років перед Великодніми святами КХП №2 виділяє для усіх незрячих людей по кілька кілограмів борошна, щоб було з чого пекти пасочки, - розповідав Юрій Прокопович Симончук, дякуючи Михайлу Гнасюку від імені усіх членів обласної організації Українського товариства сліпих. Щорічно перераховує колектив Луцького КХП №2 чималі суми й на підтримку обласного відділення Дитячого фонду України, ці кошти йдуть на оздоровлення дітей-сиріт, на придбання для них необхідних речей. І про людей похилого віку, про мешканців Луцького геріатричного пансіонату Михайло Гнасюк не забуває. На свята є у стареньких на столі смачні булочки і печиво з КХП №2. Виділялась допомога і Липлянській школі-інтернату, і Боратинській школі, й багатьом іншим закладам. Окрема тема - пожертви на будівництво храмів. Про них нам не розповідали, але вже те, що Михайло Гнасюк, окрім багатьох державних відзнак, має і церковні, є свідченням його причетності до відродження духовності в Україні. Так директора Луцького КХП №2 нагороджено орденами Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира ІІІ та ІІ ступенів за заслуги перед Українською православною церквою та у зв'язку з ювілеєм 1010-ої річниці Волинської єпархії, орденом Святого Архистратига Михаїла. Дорожить Михайло Гнасюк не тільки професійними відзнаками, а й грамотами за внесок у справу розвитку традицій благодійництва, меценатства, спонсорства, за особливі заслуги в благородній справі захисту дитинства. Їх він вважає високою оцінкою діяльності всього колективу КХП №2.
ПЕТРО СЕМЕНЮК
Вік: 54 роки Посада: директор ВГРУ ПриватБанку Родинні зв'язки: одружений, має двох дітей Стаж благодійної діяльності: з 1993 року
Починаючи з 1993 року, ПриватБанк вкладає на Волині частку свого прибутку в доброчинну та спонсорську діяльність, підтримуючи проекти соціального значення та надаючи допомогу людям, яким вона потрібна найбільше. Пріоритетними напрямками доброчинної діяльності ПриватБанку є допомога ветеранським організаціям, установам, що опікуються людьми похилого віку, релігійним громадам, дитбудинкам, закладам охорони здоров'я. Традиції благодійності нинішній директор ВГРУ ПриватБанку Петро Семенюк «успадкував» від свого попередника - Миколи Романюка, з ім'ям якого люди пов'язують багато добрих справ, цікавих і пам'ятних акцій, спрямованих на підтримку пенсіонерів, обдарованих школярів, творчої інтелігенції. П'ятнадцять років тому, в день святого Миколая, Микола Романюк у супроводі співробітників ПриватБанку вперше завітав до вихованців Луцького будинку дитини з подарунками, ласощами, іграшками. З того часу такі візити стали постійними. - Ми вдячні всім, хто намагається скрасити життя наших діток, відгукується на прохання допомогти у вирішенні господарських питань, у поліпшенні умов у Будинку дитини. На жаль, справжніх благодійників можу назвати небагато. Серед тих, хто тривалий час підтримує з нами зв'язки,- колектив ВГРУ ПриватБанку. Хочеться вірити, що у теперішні нелегкі часи не поменшає милосердя, чуйності, доброти, - висловив сподівання головний лікар Луцького будинку дитини Володимир Алейников. Уже традиційними стали в Луцьку й урочисті вшанування клієнтів-пенсіонерів ПриватБанку. Ці свята, які проходять в обласному муздрамтеатрі, включають розіграш лотерей, виступи найкращих артистів Волині, перегляд вистав, дарують людям похилого віку радість спілкування, чимало приємних сюрпризів і вражень. - І я, й інші члени нашої родини - клієнти банку. Хочу подякувати заступнику керівника бізнесу обслуговування індивідуальних клієнтів Ніні Тарасенко, яка вкладає душу в роботу з людьми старшого віку. Мені, як художнику, подобається те, що під час свят для клієнтів-пенсіонерів влаштовуються виставки картин. Така турбота про літніх людей, ветеранів війни і праці додає оптимізму в житті, - сказав лучанин Петро Собко. Згадали колектив ВГРУ ПриватБанку і його директора П. А. Семенюка у переліку благодійників, окрім багатьох інших, голови правлінь обласного фонду «Милосердя і здоров'я» Лідія Тарасюк, обласного відділення Дитячого фонду України Олена Грінченко, зазначивши, що завдяки спонсорській допомозі ПриватБанку, як і інших установ, організацій, найбільш незахищені люди, діти-сироти, діти з особливими потребами одержують таку необхідну їм підтримку.
МАКСИМ ФРАЄРМАН
Вік: 27 років Посада: прес-секретар обласної громадської організації «Союз діячів індустрії розваг Волині». Родинні зв'язки: одружений, має сина Стаж благодійної діяльності: з шкільного віку
Максим Фраєрман, якого в молодіжному середовищі Луцька усі знають як ді-джея Макса, над суттю поняття «благодійність» задумався ще у школі. За порадою мами відніс у дитбудинок свої дитячі іграшки, але при цьому задумав своєрідну розважальну програму для вихованців сиротинця. Сам був і режисером, і виконавцем. Дуже хотілося розвеселити знедолених дітей. - Чому у Франції молодь, підлітки охоче погоджуються у вільний час безкоштовно працювати у будинках інвалідів, престарілих? Тому, що в Європі допомагати комусь, бути волонтером, це престижно. І мені, коли я спілкувався зі своїми друзями у Франції, дуже хотілося, щоб і українська молодь не цуралася проявляти співчуття до тих, кому важко. А як змусити до цього підлітків? Треба переконати, що благодійність - це модно, це круто! - міркує Максим. Ні лекціями, ні виховними бесідами неможливо досягти того, що робить для переоцінки цінностей у сучасної молоді Максим, випускник факультету романо-германської філології, який вдосконалював знання за кордоном, ерудований, інтелігентний і водночас свій у молодіжному середовищі. - Той, хто відповідає за музичне наповнення вечірки, дискотеки, будь-якого розважального заходу, мусить бути обізнаним не тільки в музичному матеріалі, а й у психології людей, - пояснює суть діяльності ді-джея Максим. Виявляється, є у ді-джеїв і своє професійне свято - Всесвітній день ді-джея, що відзначається 9 березня. Саме цього дня кілька років тому Максим вирішив організувати в Луцьку оригінальну благодійну акцію - Ді-джей-парад, щоб зібрати кошти для потреб дітей-інвалідів. «Клопотів було чимало, але тільки так здобувається досвід», - каже Максим. І хоч сума, що її по закінченню акції він передав асоціації «Особлива дитина», була не дуже великою, але це був гарний і благородний почин. З того часу проведення благодійних ді-джей-парадів у Луцьку стало традицією. Акція стає щораз популярнішою. Торік, наприклад, виявили бажання взяти в ній участь 16 ді-джеїв, причому, не лише з Луцька, а й з інших міст. Працювали без гонорару. Потрапити на такий захід було чимало бажаючих. Навіть своїй дружині Максим купував квиток. Хотів, щоб усі зрозуміли: це не просто чергова вечірка. У громадській організації «Особлива дитина», яка об'єднує батьків дітей-інвалідів, про Максима Фраєрмана говорять з щирою вдячністю. Ті кілька тисяч гривень, які щорічно надходять від ді-джей-парадів, добра підмога, щоб організувати екскурсію для дітей, матеріально підтримати тих, кому найважче. Зараз Максим знов у організаційних клопотах, готує черговий ді-джей-парад. Є підтримка з боку «Союзу діячів індустрії розваг Волині». Підтримує бажання Максима займатися благодійною діяльністю і його батько, який працює у благодійному фонді в Рівному. Є бажання робити добро, є віра в успіх. А це - головне.
НЕЗАЛЕЖНА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА "ВОЛИНЬ"
| |
| Категорія: Благодійні організації | Переглядів: 2571 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
