Головна » 2009 » Вересень » 25 » Інвалідний візок в подарунок
19:13 Інвалідний візок в подарунок | |
Коляска від журналістів змінила моє життя ***  *** Так каже інвалід Валерій Бакаєвич (на фото), який знайшов себе у громадській роботі До редакції зателефонував Валерій Бакаєвич: «У мене є два інвалідних візки. Вони уже були в користуванні, але ще можуть послужити людям. Хотів би передати їх інвалідам із травмами хребта. У свій час мені дуже допомогла ваша газета - подарувала коляску. За неї я й досі вдячний покійному Святославу Васильовичу Крещуку. Тоді він проводив акцію «Коляска для інваліда». З допомогою милосердних і християнських організацій забезпечував людей візками. Та коляска від «Волині» змінила моє життя, дала надію на майбутнє». Тоді для Валерія Бакаєвича настали чорні дні. Молодого чоловіка, який впав з п'ятнадцятиметрової висоти і травмував хребта, з лікарні привезли у батьківську хату, в село Гірки. «Лежав прикутий до ліжка, самотній і безпомічний, як дитя»,- пригадує Валерій. Візка не мав, а стареньким батькам було не під силу винести його у двір. Мусив чекати приїзду родича з Луганська, який виносив його на вулицю на руках. Якось у «Волині» у рубриці «Доброго дня вам, люди!» Валерій прочитав про акцію «Коляска для інваліда». У невеличкій інформації повідомлялось, що редакція може подарувати інвалідний візок. Валерій написав листа ведучому добірки Святославу Крещуку. Повідомив, що він, молодий 34-річний чоловік, уже п'ять років прикутий до ліжка і бачить світ через вікно, тож інвалідна коляска йому дуже потрібна, бо життя без неї - мука. «Коляску для вас ми знайшли. Можете приїхати і забрати»,- надійшла з Луцька відповідь. - Після тривалого лежання я був слабким, не міг навіть довго сидіти, не кажу вже про те, щоб самому, без сторонньої допомоги перебратися у візок,- розповідає мій співрозмовник. Фізичні вправи вдома, лікування і масажі в санаторії для людей з ураженням опорно-рухового апарату дали результат. Руки стали підкорятися Валерієві. Він уже міг обслуговувати себе - самостійно одягатися, їсти. Спілкування в санаторії з такими, як і сам, «візочниками» утвердило в думці, що людина на колясці може повноцінно жити. Може кохати, одружуватися, вчитися, працювати і приносити користь суспільству, навіть займатися спортом. З часом молодий чоловік зміцнів настільки, що міг підсобляти родині. Коли батьки йшли на сінокіс чи на город, Валерій брав у руки мітлу і замітав подвір'я, рубав дрова. Життя стало веселішим, але гнітило почуття самотності. У селі не було з ким спілкуватися. Хлопці, з якими товаришував, їздив до травми на заробітки (працював на будівництві й ремонті об'єктів), завели сім'ї, тож їм було не до нього. Валерій хотів учитися, здобути фах, який би дав змогу утримувати себе. Але зробити це, живучи в селі, було складно. Тож звернувся в управління праці і соціальних питань облдержадміністрації з проханням поселити його у геріатричний пансіонат. Батьки, сестри (їх у нього троє) з розумінням сприйняли його рішення. І п'ять років тому чоловік приїхав до Луцька, вступив до Інституту розвитку людини університету «Україна» на спеціальність «маркетолог». - Відразу ж по приїзді до Луцька я сів у коляску, ту, яку передав мені Святослав Васильович, і рушив до редакції,- розповідає Бакаєвич. - Біля входу до редакції зателефонував йому, хотілося побачити людину, яка так допомогла мені у тяжкі дні, подякувати. Він вийшов до мене, розпитав, хто я. Так і познайомилися. З того часу Святослав Васильович взяв мене, як жартував, під опіку. Коли я лежав у лікарні, відвідував, телефонував. За вісім років, а саме стільки тривала акція «Коляска для інваліда», редакція передала майже сто візків людям з порушенням опорно-рухового апарату. Естафету доброти і милосердя підхопив і Валерій Бакаєвич. Ставши головою громадської організації «ІнваВолинь», він забезпечує інвалідним транспортом тих, хто його потребує. «Щиро вдячні ГО «ІнваВолинь» за коляску, яку вона надала моєму хресному Конашевичу Петру Івановичу»,- такий запис зробив у книзі відгуків лучанин Володимир Корнійчук. Дякують Валерієві за допомогу й інваліди з інших міст і сіл. Мій співрозмовник ділився планами щодо роботи громадської організації, розвитку інвалідного спорту на Волині, розповідав про поїздку на рекреаційні ігри - так називаються змагання на візках з різних видів спорту. Слухала і дивувалася його оптимізму, силі духу й вірі в майбутнє. Євгенія СОМОВА
| |
| Категорія: Візочники Волині | Переглядів: 1486 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
