Алушта… Це краса у відкритого моря… Від санаторію де ми проживали і до моря було десь 150 метрів… Але перших два дні було не до того. В Алушту приїхали всі області України, від кожної області від шести до восьми чоловік. У де кого пару видів спорту на одну людину припадало у де кого один вид. Тут вже хто на що тренувався. Конкуренція прямо скажу «офігенна»!
Були і восьмиразові чемпіони параолімпійських ігор були і рекордсмени книги рекордів Гіннеса . Були і дискваліфікації і болючі падіння на колясках. Судді не були поблажливі до когось окремо і не дивились на якісь фізичні обмеження. Як що ти сюди приїхав то значить можеш! Змагались на перегонах парами, я змагався у парі з кірвоградською областю.Львівський Ваня який займається пауерліфтінгом і піднімає 204 кілограми проїхав дистанцію за вісім з половиною секунд.
Були звичайно ті які не зовсім раді своєму програшу, але в загальному всі дружно потім святкували!) Бо ж реально! Хто туди вже приїхав то вже переміг над собою! Особисто в мене тепер є конкретна ціль на те щоб на 8 спартакіаді України все таки попасти в трійку кращих. Хочу взяти ще якийсь вид спорту крім перегонів.
21 жовтня буде два роки як я попав у аварію. Але я то не рахую великою чи маленькою бідою, я не рахую себе в чомусь обмеженим, тепер у мене куча часу щоб попрацювати над собою!) Як що на калясці то не означає що інвалід. Просто не треба сидіти в скутому становищі і думати що все… Ні!!! І ще раз ні!! Життя на цьому не закінчується! Життя відкриває нові офігенні можливості вдосконалення себе самого! Не треба замикатись в собі, треба бути відкритим і не лінуватись працювати над собою. І через це можна досягти дійсно високих результатів! На людей в колясках кажуть що то народ з обмеженими фізичними можливостями…. Ні. То люди з особливими фізичними можливостями!
